Як лютнево-березневі події 1917 р. у Росії вплинули на революційне піднесення в Україні. Коли та як було створено Українську Центральну Раду

До листопада 1918 року революційні події на Україні розвивалися в рамках російської держави. Тільки з розпадом Австро-Угорщини українське революційний рух розгорнулося і за межами колишньої Російської імперії, в рамках світового революційного підйому 1917-1923 років.

Російська революція ставила чотири основні питання: аграрно-продовольчий, робочий, національний і питання про владу. На Україні всі ці сюжети розвивалися дуже яскраво, але постійно відбувалося балансування між національною і соціальною мобілізацією мас: періодично посилювалася то національна складова революції, то класова.

Три центри влади (Поради, органи Тимчасового уряду і Центральна Рада) були відмітною рисою українських революційних подій 1917 року. Хоча говорити про двовладдя в Росії в той час можна дуже умовно, оскільки аж до осені 1917 року Ради і Тимчасовий уряд намагалися співпрацювати між собою, а на Україні - ще й з представниками Центральної Ради. Це була система революційної влади, де поряд з конфліктами були і угоди.

У березні 1917 року зявилися Поради і утворилася Центральна Рада, яка спочатку позиціонувала себе як громадський центр українських національних сил. Специфіка української ситуації 1917 року проявилася в тому, що Центральна Рада досить швидко зуміла створити українські збройні формування за рахунок українізації солдат армії. Таким чином, за Центральною Радою стояла військова сила.

Керівники Центральної Ради змогли завоювати симпатії втомилася від війни солдатської маси.

Будь-яка революція неминуче ламає раніше існуючу легітимність. У ситуації 1917 року в Росії не існувало ніякого очевидного легітимного органу - це стосується і Рад, і Тимчасового уряду. Центральна Рада спочатку представляла українську національну громадськість, а з липня 1917 року в її склад увійшли представники неукраїнських політичних сил (росіян, поляків, євреїв).

Після повалення більшовиками Тимчасового уряду і розгону ними Установчих зборів, в Києві не бачили в Росії будь-якого законного органу влади, з яким можна мати справу.

Революційні події знайшли свій відгук у Східній Галичині, Північній Буковині, Закарпатській Україні, де прокотилася хвиля масових виступів проти соціально-політичних і національних утисків уряду, польських, румунських і угорських чиновників. Для керівництва народним рухом в листопаді 1905 був створений "Народний комітет" на чолі з Ю. Романчуком і К. Левицьким.