Дайте відповіді на питання у формі есе (твір-роздум) з наведенням конкретних історичних фактів.
Що таке депортація? Якими були причини депортації українців та українок у 1944—1951 рр.? Назвіть наймасштабніші депортації українського населення в зазначений період. Укажіть кількість жертв депортацій українського населення. Визначте основні наслідки депортацій українського населення.

Депортацією є примусове переселення людини з цього місця проживання на іншу територію, на якій, як правило він раніше проживав і мав статус громадянина цієї території. Причинами депортації в свій основі є порушення законів і порядку на місці перебування. Але, на жаль, депортація дуже часто виступає, як політичний інструмент. В такому випадку, людина веде правильний спосіб життя і прагне до своєї свободи, постає перед обличчям несправедливості. Його життя за рішенням певних людей розгортається в сплячку і не залишає жодних надія на щасливе майбутнє. Історія України має безліч таких випадків, коли примусове переселення українців виникало за рішенням політичних лідерів, які не мають на те розумну підставу, а лише переслідування особистих амбіцій і політичної вигоди.

примусове переселення українців з Польщі в 1944-1947 і 1951 роках — одна з трагічних сторінок історії. архівні документи висвітлюють важливі аспекти цієї події, розкривають трагізм депортації і реакцію людей на неї, проливають світло на факти зловживань при організації цього процесу.

Евакуація українців з Польщі офіційно розпочалася з підписання в м. Любліні 9 вересня 1944 року Договору «про евакуацію українського населення з території Польщі та польських громадян з території УРСР» між Урядом України та польським комітетом національного визволення. Від України підпис під документом поставив м. с. Хрущов, від польської сторони — Голова Комітету Едвард Осубка-Моравський. Згідно з угодою, Евакуація повинна була проводитися на добровільній основі, але в підсумку, як ми знаємо, все обернулося примусовою депортацією, яка супроводжувалася кривавим антиукраїнським терором.

У період депортації багато українців заарештували спеціальні служби і відправили їх до концентраційного табору Явожно — філія Освенцима. Два роки тут мучили і катували 4 тисячі українців. Серед арештантів був страшний голод, поширювалися епідемії. Всього в Польщі за 1944-1947 роки загинуло близько 30 тисяч українців.

Депортація затягнулася на кілька років. Українська влада не зуміла матеріально забезпечити переселенців. Люди потребували житла, грошей. До того ж в Україні в 1946-1947 роках була посуха, і як наслідок — голод.

Згідно з планом розселення, в Одеську, Сталінську, Сумську, Полтавську, Харківську, Ворошиловградську, Запорізьку, Дніпропетровську, Кіровоградську, Миколаївську, Херсонську області передбачалося переселити понад 300 тисяч осіб. Переселення було несподіванкою для всіх: і для тих, кого виселяли, і для тих, хто приймав переселенців. На збори давали три дні, а деяким — всього кілька годин. Везли людей у товарних вагонах разом зі худобою та майном. Вони терпіли голод і холод, боялися за свою долю, шкодували залишених хат. До слова, приймали їх неохоче і неприязно.

Переселенці забезпечувалися присадибними ділянками та особистими городами, їм видавалася одноразова грошова допомога. Сім'ям, які не мають корів, їх виділяли. Однак процес йшов мляво. Майже всі переселенці потребували одягу, взуття, не вистачало хліба, про що повідомляв майже кожен райвиконком.

Проблема була не тільки в тому, що добровільна Евакуація виявилася депортацією, але і в різному менталітеті населення, способі ведення господарства корінним населенням Західної України. Переселенці не мали поняття про колгоспи, а радянські українці на той час вже пережили колективізацію і голод. Не був врахований і той фактор, що серед прибулих не всі були селянами, багато хто мав вищу освіту, Робочі спеціальності. А всіх заганяли в колгоспи. Нерідко вони самовільно переїжджали, за що їх жорстоко карали. Наприклад, у травні 1946 року в Одеській області було зареєстровано 6875 сімей-переселенців. А виїхало майже три тисячі.

Одна з наймасштабніших операцій з депортації населення Західної України відбулася в жовтні 1947 року. вона увійшла в історію під кодовою назвою»Захід". Ґрунтуючись на документальних матеріалах, задум проведення в Західно-українському регіоні чергової та масової репресивної акції належить заступнику міністра державної безпеки СРСР генерал-лейтенанту с. Огольцову та міністру державної безпеки УРСР генерал - лейтенанту с. Савченко, які у спільному листі на ім'я міністра держбезпеки СРСР генерал-полковника В. Абакумова від 24 травня 1947 року просили дозволу від Міністерства держбезпеки СРСР продовжити депортаційну практику,

Це не єдина, але наймасовіша депортація, здійснена в Західній Україні. Всього в 1940-х і на початку 1950-х років із Західної України насильно вивезли 203 000 чоловік. Більшість з них опинилася в Казахстані.

Тема примусового переселення, на жаль, довгі роки замовчувалася. Але сьогодні вона все більше привертає увагу дослідників, вчених, письменників. Я переконаний, що про той страшний час буде написана не одна книга, знятий не один фільм, тому що майбутні покоління, та й нинішнє, повинні знати своє коріння, пам'ятати гірку частку своїх батьків.